Королева Цветов

Я давно просила: бабушка познакомь меня со своей подругой! Ты столько рассказываешь о тете Нине. Ну как можно так, всю жизнь не рисовать, а потом раз и уже работы на выставке. Это же и силы и настрой надо иметь. А бабушка говорит: «потому что силы приходят, когда любишь!» И смеется!

А недавно говорит: нас Нина в гости приглашает, идем?

Ну конечно же идем!

Разговор завязался за чаепитием, оказывается мы знакомы по поселку, здороваемся с взаимной симпатией, но лично представлены не были. Поэтому было ощущение уютной и теплой атмосферы полной деликатного юмора и непринужденности. Мы много смеемся и вспоминаем, и тема рисования плавно наполняет нашу беседу жизнерадостными красками и оттенками.

  

 Нина: я якщо люблю пейзажі, квіти і натюрморти так ото моє, я люблю це. Муж каже навіщо ці пейзажі, намалюй тигра чи лева…

а я йому: та навіщо мені ті лева, я пейзажі люблю…

 Ось ці горобці у мене на дачі, через забор сиділи, я їх сфотографувала та дома нарисувала. Мені кажуть, що це за крупнокаліберні горобці?

• ну і шо, кажу, а мені вони так бачаться! І шо? Ці горобці на виставці були! Горобці і ті берези, що в коридорі висять. 

я: у вас в каждой картине маленькая история жизни.

Нина: це так, ось васильки,  у мене вся дача була у васильках, люблю дачу. Там стільки цікавого знаходжу. Муж, правда,  усе перекопав, на наступний рік мабуть не буде в мене васильків, але щось найду для малювання!

 я: тетя Нина, ну расскажите, как и когда вы начали рисовать?

Нина: щас я скажу, олівцями я малювала з дитинства. І так, як сказать у мене получалося. Я сільська людина, тому малювала то селезня, то півня у альбомі, а згодом перестала зовсім, робота, клопоти...

А потім коли я вже засіла ось тут дома, зима, а тут от скуки бери хоч вий! А книги, що цікавлять у бібліотеці вже наперечитувалася. Я і ренесанс вивчила, проработала, усе що мене цікавило, мені Жанна з міста привозила у бібліотеку. І я так телевізор включу та й думаю, поки він працює, я щось олівцем намалюю, то Тіну ведучу намалювала, то ще щось. Та й гадаю, чому тільки олівцем? піду краски куплю. Купила звичайні краски, а вони такі погані. оті що діткам дають малювати. (Зараз то у мене професійні краски! ще й гуаш купила.) Та й почала малювати! ой, страхіття! можу показати, як що не злякаєшся. моя вчителька сказала: роботи ці нікуди не дівай, будеш порівнювати -  Як ти почала, та чого досягла!  А недавно вона приїжджала та й казала, ходить по квартирі, та й каже:

• я рада, що труди мої даром не пропали!

Намалювати я можу, а ось живость передати… це вона мене навчила!

я: значит получается вы сперва для себя начали рисовать, а потом нашли себе учителя и начали посещать уроки?

Ніна: Так ось з тими позорними рисунками, мене послала Галина Михайлівна Ісакова від селища Наддніпрянського на виставку. Там я зустріла свою вчительку! Мої роботи були формата А3. Вона подивилася мої картини, та й питає:

• ви що художник? 

а я кажу : ні, я пенсіонер!

·        а де ви вчилися малювати?

·        та ніде не вчилася...я хочу навчиться!

а вона й каже: у мене одна жінка малює, їй десь сімдесят років

·         а можна і я прийду малювати? - питаю

·        а ви будете ходити?..  кожен день?.. літом?..

я думаю: мама-мія! у мене ж дача кожен день, та кажу “ Буду!”

І я почала ходить до неї з 24 мая 2013 року! і літо отходила кожен день, а осінню вона дітей набирала, так і ми дві старих тітки.

Бабушка: так это ж хорошо старые та малые все одно! как раз компания то что надо!

Ніна: отож! Так ми і почали навчатися, різні завдання виконували у сквер ходили, та інше, щось цікаве… Буває сфотографую щось цікаве, вчительки сподобається і починаю малювати. то місточок, то горобців, а це вже авторська робота.

Художники які університети закінчили, у всьому розбираються, але самі не малюють, то кажуть, що це треба, щоб бажання було. Приїхали відібрали шість робот для професіональної виставки, а в мене ні рамок ні грошей. спромоглася на рамки до двох картин «Берези» та «Горобці», вони й попали на виставку. я сама на виставку не потрапила, але мені Жанна передала, що оцінили мої картини, і якщо я продавати надумаю, вже і ціну назначили, що в мене дух зайняло!

бабушка: вот видишь, и ты с удовольствием и душой рисуешь, и люди оценили и купить хотят.

Ніна: та я в шоці була, захожу в маршрутку, а мені Жанна кричить: Ніна Валентинівна, йдіть сюди, ваші роботи на виставці в таку суму оцінили!.. І що ви думаєте, є покупці! Вже і два натюрморти купили та пейзаж.

я: Это заслуженный успех! Мы Вам аплодируем!  

Ніна: дякую! Так ось, що я хочу сказать. Я до цієї вчительки ходила п'ять років і п'ять місяців. поки в неї було приміщення, яке вона орендувала. але ж вона пенсіонерка і в неї закінчився з горисполкомом договір на оренду, та їй не продлили його, так вот і все… 

прийшлось мені далі самій потрошку розвиватися, багато чому я на уроках навчилася, бо спочатку страшно було самостійно малювати, але зараз одне задоволення.

я: пионы у вас знатные получаются, Вы их прочувствовали.

Ніна. Валентина Михайловна и Мила Иванівна (друга учениця, як я) вони по іншому малюють мазками, відтінки різні  раз-раз і піон, а мені потрібно кожен пелюсток щоб дихав. У кожного по разному! 

бабушка: твои картины как будто умытые. Чистые. такое впечатление, что дождь прошел и умыл.

Ніна: ну от так і малюю для душі. Щоб сильні університети пройти, то ні, але багато чого мені вчителька розповідала поняття заложила: які краски спочатку брати, як змішувати і слоя робити. Я ж з початку маслом хотіла малювати, є в мене робота маслом в дивані лежить, це ж ужас, я ацетоном надихалася, ужас, неділю мабуть видихувала його. І сказала, я малювати буду тільки аквареллю. І для мене акварель це - і відтінки і все-все і тонкості роботи усе подобається. А масло це не моє, хоча усі великі художники маслом малювали…

я: не все, Николай Рерих акварели рисовал.

Ніна: да, и Волошин в криму, акварелист… Ну і ще, чому акварель, Валентина Михалівна з дітьми занімалася аквареллю, бо ацетон отруйний.

 Ось, так, почала малювати для душі, та від скуки, а найшла собі вчителя і натхнення на кожен день.

Валентина Михалівна мені розповідала, як вона ходила по виставці, та раздивлялася роботи. А там художники купкою сидять. побачила вона знайому картину, автора якої добре знала, але на картині інша фамілія написана, вона ж до художників і звертається: чия це картина, тут фамілія не та? 

А їй відповідають: а ти хто тут така?

• я преподователь, - а потім бачить мою роботу “горобці” і каже, - вот, посмотрите, вот це вот оригінальна работа… и «берези» хороши, но доработать надо...

А вона раз каже, так і є. Валентина Михалівна сама преподавала, а мало малювала, а як закрили її мастерскую, так вона і почала. прихожу до неї, а в неї п’ять робіт стоять. Дивлюся а там шиповнік… Девочкі, це ж сказка!.. Гілочка квітучого шиповника, ну дуже красиво… друга робота це собака, а в очах той собаки душа світеться!

А одна робота ну дуже мрачнувата, скали ну зовсім без зелені, мабуть настроєніе таке було… але на каменюці хлопець в вишиванці сидить, та книгу читає. Але тож не книга а біблія, як прокоментувала вчителька, тільки де ж там видно, не здогадаєшься. та я мовчу, бо вона глибоко віруюча людина.

А я думаю, що ми по різному бачимо дух українця. тут він скований сидить, а я бачу небо, козака, степ та вітер рве сорочку - свобода і простір.

Ось так, а ще я люблю щоб у мене галерея удома була. Раніше роботи в дивані лежали, а я думаю: чого я їх малюю? щоб ховати, ні!!! 

бабушка: так стена у тебя живая, работы радостные! цветы и птицы! ни у кого такого нет!

Ніна: ой у меня такой снегирь був!!! так онуці дуже сподобався, я їй на день народження подарувала! ще у мене задумка парочку голубів намалювати, щоб воркували. Я люблю малювати наших птахів, не попуг, та екзотику, а синицю, зорянку, снігуря, наприклад.

У мене на дачі случай такий був, прихожу на дачу, а там трясогуска криком кричить. і чуть не нападає на мене. я ж думаю сяду буду наблюдать. бачу що папа з мамой трясогузки  гніздо під сейфом, де ми інвентар содовий зберігаємо, охороняють по черзі, а потім згодом виходять два пташеня завбільшки з маму і папу… погуляти, такі смішні. І коли трясогузка на мене верещала, поруч сіли і горобець і ще пташка якась маленька… та як почали цверенчать та підтримувати трясогузку.

бабушка: а маленькая птичка серенькая на воробья похожа?

Ніна: так...

бабушка: так то вьюрок, я его чего знаю… он на лету ковтает пчел...

Ніна: ну а я кажу завзяті друзі. Так у житті і треба!

А я смотрю на бабушку и тетю Нину и думаю: права тетя Нина – так в жизни и должно быть, чтоб и друзья за тебя горой стояли, и чтоб дело любимое было по душе!

Спасибо за встречу Вам, тетя Нина! Здоровья желаю и вдохновения! А еще, огромное спасибо за вашу беседу и речь такую же образную и живописную как и ваши акварели!

Галерея:

Акварели Нины Поляковой (ч.1)

Акварели Нины Поляковой (ч.2)

---

Ищите Свет, дарите Свет, будьте Светом!

С вами Планета людей   и

WEGE - Курс на созвездие Радости!