Замріяна осінь



Восени трава відчувала себе давниной
Реп’яхи вважали свої колючки за закоханність
Померанчеве сяйво казало усім що спʼяніло
 А тіні дахів в кишені сховали дощ. 

В чому сенс? Не шукайте його під ногами.
І у небі його не знайти. Навіть в очах навпроти. 
А ось в душу собі зазирнути то буде доречно
Навіть якщо не сенс там , то чи дощ чи закоханність буде вам подарунком долі. 

Минулість завзято незнає чого воно хоче
Майбутне у ленощах робить кроки до проявлення
А ми як на гойдалках міцно за троси тримаємся
Щоб не впасти в бажання здійснити свої мрії 
А треба звільнити руки, бо інакше ніяк
Бо інакше не буде падіння а потім паріння над зайвим

Ищите Свет, дарите Свет, будьте Светом!

С вами  

WEGE - Курс на созвездие Радости!

Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

Светящийся трамвай, или как я в тумане искала себя будущую

То что вы никогда не услышите) так это о дружбе… со своими страхами!

Акварели Нины Поляковой (ч.1)